“США на черзі”. Чому протестують багаті городаСюжет

Заворушення в Парижі, Гонконг і Сантьяго показали, до чого призводить відчуття несправедливості і зниження соціальної мобільності, каже експерт.

У жовтні сотні тисяч людей вийшли на вулиці в Іраку, Іспанії, Лівані, Чилі, Еквадорі. Мітинги в Гонконзі не припиняються з весни, а в Парижі – з осені минулого року. Влітку масові протести охопили Чехію, Польщу, Алжир і Судан.

У кожного з цих протестних рухів є власні, місцеві причини, але всі разом вони демонструють, що може статися, коли відчуття несправедливості починає поєднуватися з масовим відчуттям зниження соціальної мобільності, каже економіст, професор Джефрі Д. Сакс. Корреспондент.net наводить його статтю на Project Syndicate.

 

Економічні показники не відображають настрій людей

Джеффрі Д. Сакс – професор з питань сталого розвитку і професор політики та управління у сфері охорони здоров’я в Колумбійському університеті, директором Колумбійського центру зі сталого розвитку та Мережі рішень в області сталого розвитку ООН.

Він написав такі книги, як Кінець бідності, Загальний добробут, Ера сталого розвитку, Побудова нової американської економіки і Нова зовнішня політика: за межами американської винятковості.

У своїй колонці він зазначає, що заворушення спалахнули в трьох містах, які входять до числа найбільш багатих у світі. Це Париж, Гонконг і Сантьяго.

Згідно з традиційними показниками подушного ВВП, всі три міста являють собою зразок економічних успіхів. У Гонконзі подушний дохід дорівнює приблизно 40 тисяч доларів, у Парижі – більше 60 тисяч, а в Сантьяго – близько 18 тисяч доларів, що є одним з найвищих показників в Латинській Америці.

Протести в Гонконзі. Як їх надихає Майдан

У Доповіді про глобальну конкурентоспроможність 2019 року, опублікованому Світовим економічним форумом, Гонконг знаходиться на третьому місці, Франція – на 15, а Чилі – на 33, що набагато вище, ніж будь-яка інша країна Латинської Америки.

Але населення цих міст невдоволено ключовими аспектами свого життя. За даними Всесвітньої доповіді про щастя 2019 року, громадяни Гонконгу, Франції та Чилі вважають, що в багатьох сенсах їх життя паралізована.

Гонконг знаходиться на 66 місці за рівнем сприйняття суспільством особистої свободи вибору у визначенні життєвого курсу. Франція на 69 місці, а Чилі – на 98.

При цьому, фонд Heritage Foundation та Університету імені Саймона Фрейзера вважають, що Гонконг володіє найвищою ступенем економічної свободи в світі, хоча самі жителі Гонконгу не сподіваються на свободу вибору при прийнятті рішень про своє життя.

У всіх трьох країнах міська молодь, якій не довелося народитися в багатстві, втратила надію знайти доступне житло і пристойну роботу.

У Гонконзі рівень цін на нерухомість (відносно середніх зарплат) – один з найвищих у світі. А в Чилі спостерігається найвищий рівень нерівності доходів серед всіх країн, що входять в ОЕСР, клуб країн з високим рівнем доходів.

У Франції діти з елітних сімей протягом життя користуються величезними перевагами. З-за дуже високих цін на житло більшість людей виявляються видавлені з центральних ділових районів, та, щоб потрапити на роботу, їм доводиться користуватися особистим чи громадським транспортом.

Саме тому значна частина суспільства особливо чутлива до будь-яких змін у цінах на транспорт, що і показали вибухи протестів в Парижі і Сантьяго.

Гонконг, Франція і Чилі далеко не в самоті стикаються з кризою соціальної мобільності і невдоволенням з приводу нерівності.

США спостерігається різке зростання випадків суїциду та інших ознак соціального неблагополуччя (наприклад, масові вбивства) на тлі безпрецедентного зростання нерівності і падіння суспільної довіри до уряду.

Безсумнівно, що США чекають попереду нові соціальні вибухи, якщо ми продовжимо проводити звичну політику, в тому числі економічну.

Для запобігання такого результату ми повинні зробити певні висновки з трьох перерахованих випадків. Для всіх трьох урядів протести стали несподіванкою.

Втративши зв’язок із суспільством, і не знаючи про його настроях, влада не змогли передбачити, що політичні рішення, що здавалися цілком помірними (закон про екстрадицію в Гонконзі, підвищення паливного податку у Франції, підвищення цін на проїзд у метро в Чилі), спровокують масовий соціальний вибух.

Але, мабуть, найважливіше – і менш дивовижне – це те, що традиційних економічних індикаторів добробуту абсолютно недостатньо для вимірювання реальних настроїв у суспільстві.

Показник подушного ВВП вимірює середній дохід в економіці, але він нічого не говорить про розподіл доходів, про те, як люди оцінюють справедливість або несправедливість, про відчуття фінансової уразливості в суспільстві і про багатьох інших характеристиках (наприклад, довіра до уряду), які серйозно впливають на загальну якість життя.

У відомих економічних рейтингах не враховуються суб’єктивні настрої в суспільстві, наприклад, оцінки справедливості, свободи вибору при прийнятті життєво важливих рішень, чесності уряду, ступеня довіри між співгромадянами в суспільстві, майже не враховуються.

Щоб дізнатися про цих настроях, треба прямо питати про суспільство задоволеності життям, про почуття особистої волі, про довіру до уряду і співвітчизникам і про інші аспекти суспільного життя, які серйозно впливають на якість життя і, відповідно, на перспективи виникнення соціальних заворушень…

Економічне зростання без справедливості та економічної стійкості – це рецепт для заворушень, а не благополуччя. Нам треба надавати набагато більше державних слуг, активніше перерозподіляти доходи від багатих до бідних, збільшувати державні інвестиції, що спрямовуються на досягнення екологічної стійкості.

Навіть ті рішення, які виглядають розумно, наприклад, згортання субсидій або підвищення цін на проїзд у метро для покриття його збитків, будуть призводити до масових заворушень, якщо вони приймаються в умовах низької довіри, високого рівня нерівності і охопила всіх почуття несправедливості.

За матеріалами ИноСМИ